Вивчення людської природи в її вічних основах, 

в її сучасному стані та в її історичному розвитку

є основою педагогіки, або мистецтва виховання

у великому сенсі цього слова.

К.Д.Ушинський

Педагог правильно впливає на дитину, 

якщо має перед своїм внутрішнім зором 

не лише цей дитячий вік, але й усе 

людське життя в істинному пізнанні людини.

Р.Штайнер

Життєвий шлях як унікальне, своєрідне буття кожної особистості вміщує безліч життєвих обставин, індивідуально-неповторних характерів, соціальних і природних умов існування. Довгий час основою світогляду науковців та пересічних громадян був матеріалістичний погляд на життя, згідно з яким єдиною реальністю є те, що відкривається чуттєвому сприйняттю.В людині – це фізичне тіло, що діє за законами фізичного життя і містить у собі такі самі речовини й сили, як і інша, так звана«нежива» природа.

Але за всіма законами природи й логіки, якщо є зовнішнє, має бути і внутрішнє, приховане. Так і життя, крім зовнішнього прояву, має свої глибини, в яких знаходиться його потенційне майбутнє. І для того, щоб говорити про майбутнє, необхідно проникнути в сокровенну природу людини. Зробити це дозволяє духовна наука – антропософія, яка рекомендує пізнавати життя, виходячи із самого життя. Вона уважно, з тремтливою повагою звертається до всього існуючого, акцентуючи увагу на тому, що наше сьогодення має зародок майбутнього. Антропософія знає, що будь-яке становлення передбачає зростання та розвиток. В сучасній дійсності важливо розгледіти зародок майбутніх перетворень, майбутнього зростання. Антропософія вміє розгледіти потенціал в тому, що вже є, і стати в певному сенсі програмою його розвитку. Духовно наукове заглиблення в сутність людини, вважав Р.Штайнер, зможе плідно й практично допомогти вирішенню важливих проблем сучасності, однією з яких є проблема виховання.

Об’єктом пізнання для духовної науки, крім фізичного, є життєве (ефірне) тіло людини. Але термін «ефір» має значення не гіпотетичного ефіру в фізиці, а особливої «енергії», яку здавна називали «життєвою силою». В рослинах, тваринах, людині ця сила породжує життєві процеси подібно до того, як сила, що діє в магніті, викликає явище тяжіння. Завдяки ефірному тілу речовини та сили фізичного тіла проявляються у процесах зростання, розмноження, внутрішніх рухах тощо. Ефірне тіло, будучи «мешканцем» фізичного, будує його. Воно не матеріальне, а таке, що створюється активно діючими силами.

Третім є тіло відчуттів (астральне тіло) як носій життя відчуттів – страждання і радості, устремлінь, пристрастей, бажань тощо. Реагуючи на зовнішні подразнення, астральне тіло викликає внутрішні процеси – радість, страждання, устремління тощо. Астральне тіло складається із рухливих, багатокольорових, пронизаних світлом образів.

Четверте тіло – носій вищої душі в людині, наше людське «Я». Саме воно робить людину вінцем творіння. Слово «Я» ніколи не прозвучить для мене ззовні в якості означення мене самого. Позначаючи себе як «Я», людина іменує себе в собі. Власне, «Я» – це світ для мене самого. Завданням «Я» є облагороджування й очищення інших тіл – фізичного, ефірного та астрального.

Під впливом «Я» астральне тіло стає носієм світлих почуттів радості й печалі, чистих устремлінь та бажань. Ефірне тіло стає носієм звичок, стійких схильностей, темпераменту і пам’яті. Під впливом «Я» змінюються риси обличчя, характер жестів і рухів, вигляд фізичного тіла.

Робота «Я» над іншими тілами може відбуватися відносно до всього роду людського або бути індивідуальною, тобто такою, яку окреме «Я» виконує для себе. В першому випадку над перетворенням людської природи працює все людство, у другому – перетворення залежить від індивідуальної діяльності «Я».Людське життя містить у собі задатки свого майбутнього.

Отже, говорячи про людину, розрізняють її чотири складові: фізичне тіло, ефірне (або життєве) тіло, астральне тіло (або тіло відчуттів) і «Я»-тіло. Завдяки рівноцінному пізнанню чотирьох складових людської сутності вдається запобігти однобічному розвитку особистості. І вихователь, учитель повинен вивчати природу людини, якщо він дійсно бажає виконувати своє завдання.

Мистецтво виховання базується не на загальних міркуваннях про «гармонійний розвиток усіх сил і здібностей», воно може будуватися лише на основі істинного пізнання людини. Йдеться про конкретні знання щодо складових людини як системи й закономірності їх розвитку. Необхідно знати, в якому віці і як потрібно впливати на те чи інше тіло людини. Приміром, дитині у віці до 7 років необхідно давати фізичні зразки для наслідування, тоді як дітям від 7 років (вік від зміни зубів до статевої зрілості) – сенс, що має вираз через образ та алегорію. Якщо для виховання в ранньому віці ключовими є наслідування та приклад, для виховання дітей 7-14 років - здібність наслідувати авторитет. При цьому йдеться як про живі авторитети – вчителів, тренерів, друзів батьків, так і про духовні авторитети. Приклади історичних звершень, розповіді про видатних людей сприяють формуванню совісті, визначають напрям духовного життя. А вже від 14 років абстрактні моральні принципи будуть правильно впливати лише після того, як, з віком статевої зрілості, астральне тіло стане вільним від астральної материнської оболонки.

Р.Штайнер пояснює процес поступового народження тіл. Першим народжується фізичне тіло. Це зрозуміло, звично і не викликає запитань. Перше семиліття дозволяє укріпити(зміцніти) фізичне тіло дитини, тому всі її життєві сили спрямовуються на процеси зростання і зміцнення. В цей час закладається основа для здорової, сильної волі, опорою для якої є правильно сформовані органи фізичного тіла. Перебувати в атмосфері любові танаслідувати здорові приклади є нормальним станом дитини цього віку.

Далі, у віці приблизно 7 років, коли відбувається заміна молочних (успадкованих від батьків) зубів корінними, вивільняється сила ефірного тіла, яке стає вільним від материнської оболонки. Ефірне тіло дає фізичному тілу сили, за допомогою яких фізичні форми зміцнюються й стають стійкими. Все те, що найбільш сильно впливає на ефірне тіло, опосередковано сприяє зміцненню фізичного тіла. В цей період життя важливо дати дитині релігійні переживання, естетичні враження, заглибити її в таємниці і красу природу.Заняття музикою в цьому віці нададуть ефірному тілу певний ритм, який у подальшому житті зробить його здатним відчувати присутність внутрішніх ритмів у всіх речах, житті загалом.

І зрештою, від 14 років народжується, «вивільняється» астральне тіло. Відбувається становлення світу абстрактних понять, здатності суджень і незалежного розуму. Саме в цей період дитина-підліток може самостійно формувати власну незалежну думку щодо того, з чим вона зустрічається на життєвому шляху.

Знання про справжню природу людини, здоровий розвиток її фізично-тілесного й духовно-душевного є основою антропософії, що, у свою чергу, є підґрунтям вальдорфської педагогіки. Одна з засадничих ідей вальдорфської школи, яку взято за епіграф цієї публікації, полягає в тому, що виховання й викладання має починатися з дійсного пізнання сутності  людини [2, с.11].

Стратегічною метою вальдорфської педагогіки є цілісна людина [4, с.9], а її завданнями – духовний та емоційний розвиток дитини, її природних здібностей, укріплення віри у власні сили, що будуть потрібні для дорослого життя, виховання позитивного ставлення до себе та світу, допомога в пошуку своєї життєвої місії, знаходження того, що ти можеш робити й робити з радістю, збереження фізичного здоров’я тощо. За переконанням Р.Штайнера, виховання має орієнтуватися на справді цілісну, живу, вітальну людину, внаслідок чого безликого, сірого й слухняного індивіда замінить яскрава та вільна особистість. Українське суспільство, як ніколи, потребує такої заміни…

Осмислюючи цілісний життєвий шлях людини, вальдорфська педагогіка має власну філософію й перспективи (свого) розвитку. Її не можна вважати лише методикою, або ще гірше, – технологією. Це – життєвий шлях дитини, вчителів і батьків. Від першого знайомства і до закінчення земного життя.

Представники ірраціонального напряму філософії життя вважають критерієм цінності життєвого шляху людини послідовне відчуття самого процесу індивідуального життя. Одним із принципів вальдорфської педагогіки є переконання в тому, що людина у процесі існування не має чернеток, заповнюючи лише «чистий зошит». Важливим є не самий результат, скільки самий процес. Все, що ти твориш і створюєш або проживаєш, уже існує, й переробити чи переписати життя неможливо. Адже краплина води, необережно зронена кимось на твій малюнок, може обернутись майбутньою «зірочкою»...

Вальдорфська педагогіка переконує в тому, що за будь-яких умов, з будь-якої ситуації можна знайти вихід, й доволі часто не один. Коли учні першого класу починають рахувати, використовуючи природні матеріали – каміння, каштани, бобові тощо, вони можуть знайти власне рішення. Наприклад, поділити 10 камінців можливо багатьма способами. Чи зможете Ви це зробити? Справа тут в тому, що кожен учень, що розв’язує завдання, спираючись на особистий досвід, – набагато цінніший, ніж досвід підручників, – матиме рацію. Зошити у Вальдорфській школі не розліновані, там немає клітинок. Дитина сама опановує простір власного зошита, як згодом опановуватиме простір свого життя.

Життєвий шлях – це сукупність життєвих циклів. Життєвий цикл передбачає існування певних ритмів, етапів або віх, що закономірно повторюються як у долі окремої особистості, та і в поколіннях. Природно, що Вальдорфська школа має сезонний, тижневий та добовий «ритм», навчання відбувається «епохами», оздоблення простору й настрій, що панує в класах, відповідають тій порі року, яка є тепер і тут, вчителі щотижнево збираються колегіально для обговорення важливих поточних питань. Ці та багато інших особливостей створюють можливості навчатися і навчати творчо, цікаво як для дитини, так і для вчителів. Саме таке навчання й виховання, спрямоване на природний розвиток, дає потужні можливості для збереження фізичного здоров’я дитини, що є принципово важливим аргументом на користь впровадження вальдорфської педагогіки в сучасний освітній простір України.

В дослідженні життєвого шляху людини має значення її біографія, що не може бути зведена тільки до зовнішніх подій у житті людини, а повинна враховувати й своєрідність її внутрішнього розвитку. Р.Штайнер наголошував на тому, що «те, що ми закладаємо на восьмому чи дев’ятому році життя, має свій прояв на сорок п’ятому, п’ятдесятому році дорослої людини… Те, що я як учитель роблю з дитиною шкільного віку, глибоко входить у її фізичну та психічну природу. Воно «в’є гніздо» й десятиліттями працює всередині, проявляючись дивним чином через десятиліття, а іноді і в кінці життя. Хоча зерно посіяли на початку життя. Педагог правильно впливає на дитину, якщо має перед своїм внутрішнім зором не лише цей дитячий вік, але й усе людське життя в істинному пізнанні людини» [2, с.15-16].

Особистість вальдорфського вчителя є надзвичайно важливою в процесі виховання. Український педагог К.Д.Ушинський писав: «…людина здебільшого навчає і виховує дітей так, як її саму вчили і виховували, важко й повільно вносячи нові ідеї та прийоми у справу виховання» [1]. Кожна людина має свою власну долю й історію. Її доля й історія, з одного боку, визначаються зовнішніми обставинами і причинами, а з іншого – внутрішніми обставинами, які людина створює сама, і за які вона несе персональну відповідальність.

Неможливо навчити бути вчителем, в особистості повинна бути потреба у власному навчанні, в розвитку особистого мислення, власних почуттів і своєї волі. Розуміння того, що історія мого життя залежить від мене, дозволяє стати справжнім вальдорфським учителем. Адже життя пропонує нам безліч можливостей, які ми використовуємо відповідно до свого минулого досвіду, самостійності, відповідальності. Виходячи зі специфіки цієї педагогічної системи, фахівець має весь час удосконалювати себе, набувати нових навичок і вмінь, розвивати власні душевні здібності. Кожен вчитель вальдорфської школи є митцем, що співає, грає на музичних інструментах, малює, ліпить, займається рукоділлям. Все, що він хоче, щоб робили діти, він має вміти сам, аби розуміти, що переживають його учні. Р.Штайнер зазначав, що «вчитель повинен глибше спостерігати життя, інакше він ніколи не зможе предметно і плідно працювати з дітьми [4, с. 81].

Крім знання чотирьох складових людини, надзвичайно важливим для процесу виховання є знання йрозуміння тріади (троїстості) її душевного життя – волі, почуття, мислення. Вище зазначалося, що перше семиліття формує волю людини, друге дає можливість розвинути її почуття, і лише у третьому семилітті можливо говорити про здорове мислення.

«Ще менше, ніж душевними почуттями, вміємо ми користуватися волею людини – цим могутнім важелем, що може змінювати не лиши душу, а й тіло з його впливами на душу», – зазначав К.Д. Ушинський [1]. Воля людини, а разом з нею і характер не будуть розвиватися здоровим способом, якщо у віці від 7 до 14 людина не відчує впливу глибоких релігійних імпульсів. Тим, як саме людина переживає себе включеною у світове ціле, визначається цільність її вольової організації. Якщо не буде відчуття міцного зв’язку з божественно-духовним, воля й характер людини залишаться нерішучими, нецілісними, нездоровими.

Правильний розвиток внутрішнього життя почуттів досягається за допомогою алегорій, історичних зображень характерних типів особистостей, через релігійні переживання, естетичні враження, спостереження за природою. Завдяки розвинутому почуттю прекрасного розвиваються радість життя, любов до буття, працездатність. Добро сприймається як щось прекрасне, а зло як щось огидне.

В «Педагогічній антропології» К.Д.Ушинський написав: «Період отроцтва дитини, починаючи від 6 або 7 років до 14 і 15, можна назвати періодом найсильнішої роботи механічної пам’яті. Пам’ять до цього часу набуває вже дуже багато і, користуючись могутньою допомогою слова, може працювати швидко і міцно в засвоєнні нових асоціацій, а внутрішня робота душі, перестановка і перероблення асоціацій, яка могла б перешкодити цьому засвоєнню, ще слабка. Ось чому період отроцтва може бути названий навчальним періодом, і цим коротким періодом життя повинен користуватися педагог, щоб збагатити внутрішній світ дитини тими уявленнями і асоціаціями уявлень, які знадобляться здатності мислити. Витрачати цей час виключно на так званий розвиток розуму було б великою помилкою та виною перед дитинством, а ця помилка не чужа новітній педагогіці» [1].

Р.Штайнер також наголошував на тому, що мислення як «внутрішнє життя в абстрактних поняттях» у ці роки є передчасним. Лише з 14 років людина стає зрілою для того, щоб мати власні судження про те, що вона раніше вивчала. Найбільше зло для дитини – раннє пробудження її розуму. Виносити судження правомірно після того, як накопичено матеріал для суджень та співставлень. Якщо ж самостійне судження виносять до цього, йому буде не вистачати підстав. Мислити зріло може лише та людина, яка навчилася поважати думки інших людей. Спочатку необхідно навчити дитину всебічно й неупереджено сприймати життя. У протилежному випадку, якщо судження будується не на основі відповідного душевного досвіду, воно стає каменем спотикання на життєвому шляху для того, хто його висловлює. Склавши одного разу судження про щось, людина знаходиться під його впливом і все, що пов’язане з цією річчю, вона не зможе сприйняти так, як сприйняла б, не склавши про неї судження. Для молодої людини має бути природним є спочатку вивчати, а потім виносити судження. Спочатку сприйняти, відчути, вивчити, а потім виносити судження – це правило вальдорфської педагогіки і здорового глузду.

З огляду на сказане вище, узагальнимо основні ідеї. Перше. Основою педагогіки, або мистецтва виховання має бути пізнання людської природи в її основах не лише з точки зору тілесно-фізичного розвитку, а й духовно-душевного. Друге. Виховання дитини певного віку потребує знання особливостей цього віку, оскільки відбиток виховання залишається на все подальше життя людини. Третє. Життєвий шлях людини є, з одного боку, індивідуальним, з іншого, – суспільно-історичним явищем. Ми маємо пам’ятати, що, виховуючи дитину, ми здійснюємо вплив на цілі покоління.

Використані джерела:

1.Ушинский К.Д. Человек как предмет воспитания. Опыт педагогической антропологии. Том I [Электронный ресурс]. / Режим доступа: http://dugward.ru/library/pedagog/ushinskiy_chelovek1.html#vlduh

2.Штайнер, Рудольф. Принципы вальдорфской педагогики. Методика обучения и необходимые условия воспитания / Перев. с нем. О.Каплиной. – Ереван: Лонгин, 2012, – 160 с.

3.Штейнер Рудольф. Воспитание ребенка с точки зрения духовной науки. Из GA 034 / Перевод с немецкого Д.Виноградова [Электронный ресурс]. / Режим доступа: http://bdn-steiner.ru/modules.php?name=Steiner&go=page&pid=34

4.Штейнер Рудольф. Искусство воспитания. Методика и дидактика. GA 294. Курс лекций, прочитанный 21.VIII-5.IX 1919 г. для преподавателей Свободной вальдорфской школы. [Электронный ресурс]. / Режим доступа: http://bdn-steiner.ru/cat/Ga_Rus/294.doc

_______________________

An approach to solving the education and teachers training problems by means of the main ideas of anthroposophy allows us to studythe life itself. Anthroposophy considers the human being as a unity of physical, etheric, astral bodies and a person's "I". The first 21 years of a human life are very important. The importance of understanding essential features of each period of a person's development and their impact on the rest of a person's life is emphasized in the article. The emphasis is put on the need for knowledge of human nature not only in sense of physical development, but also spiritual and mental. The human life is both an individual and socio-historical phenomenon. We have to remember that educating a child, we make an impact on humanity generally.